Чернігівський об’єднаний авіазагін: Ванжула Леонід Іванович

Народився 6 серпня 1937 року в с.Ракитне, Кременчузького району Полтавської області в родині робітника. У 1945 році розпочав навчання у Ракитнянській середній школі, у якій закінчив 7 класів у 1952 році. З дитинства він мріяв про небо, а тому з 1952 по 1955 рік навчався у Харківській школі ВПС, яку не закінчив у зв’язку з її ліквідацією.

У 1955 році він переїхав жити разом з батьками до м.Сталінград, де працював на Сталінградському тракторному заводі ім. Ф.Дзержинського слюсарем. Одночасно Леонід Іванович продовжив навчання у Школі робочої молоді № 20, в якій він закінчив 10 класів у 1956 році.

В цьому ж році його призвали до лав Радянської армії. Леонід Івановича направили у 76-у школу військових операторів м.Самбор Дрогобицької області, Прикарпатського військового округу. Служба в армії врешті-решт дала можливість виконати мрію дитинства, за власним бажанням його направили на навчання у 10 Військово-авіаційне училище початкового навчання льотчиків у м. Кременчуг. Політвідділом 10 ВАУПНЛ його прийняли кандидатом у члени КПРС в 1958 році. Після закінчення училища його відправили для подальшого навчання в Кіровоградське Вище військове авіаційне училище льотчиків.

Після закінчення училища у 1960 році він, як і більшість випускників військових училищ попав під скорочення війсково-повітряних сил СРСР , яке проводилося у часи керівництва М.С.Хрущьова. Потрібно було знайти себе у мирній професії. Тому Леонід Іванович пройшов спеціальний курс Бугурусланського льотного училища Цивільного флоту СРСР та рішенням екзаменаційної комісії від 25 вересня 1961 року йому була присуджена кваліфікація пилота ІV класу ГВФ.

З цього року розпочалася його трудова діяльність у чернігівському авіаційному отряді в Количівці. Хоча Леонід Іванович мріяв про «велике» небо та військові літаки, життя продовжувалося і він чесно виконував свій обов’язок у «малій» авації на старих добрих АН-2. Він виконував завдання по перевезенню людей та грузів, по обробці полів гербіцидами та отрутохімікатами.

Згодом Ванжула Л.І. стає керівником екіпажу, а потім і командиром льотної ланки . За сумлінну працю та високі показники у роботі по виконанню соцзобов’язань та на честь 50 –річчя створення СРСР його нагородили грамотою, а 29 грудня 1972 року орденом Знак Пошани. У 1973 році Леоніда Івановича обирають депутатом Чернігівської міської ради .

Але рідні та близькі згадують його, перш за все як порядну, добру, оптимістичну людину. Він дуже любив гарну українську пісню, любив порибалити на красуні Десні.

На жаль, доля подарувала йому коротке життя. У 1973 році Л.І.Ванжула помирає у віці 36 років, причину смерті пов’язували з його професіональною діяльністю. Після смерті піклування про його двох синів лягає на плечі його вірної дружини Надії Миколаївни. Побралися вони ще коли Леонід Іванович навчався в училищі, а Надія Миколаївна , як молодий спеціаліст працювала поваром у курсантській їдальні. Вони покохали один одного і щасливий молодий курсант казав, коли народився його первісток-син Ігор: «Я буду ще молодий, а в мене будуть дорослі діти». Через півтора років у родині народився другій син – Сергій. Обидва сини отримали вищу освіту, відбулися у професійному та особистому житті, мають родини, ростуть онуки. І хоча давно вже немає з ними поруч батька – кожен рік у поминальні дні та у день смерті, вони приходять до його могили. Вони вже давно його «переросли» і згадують людину , яка дочасно пішла за обрій життя, батька, якого так не вистачало їм у жіттєвій толоці і якого вони пам’ятають і люблять.